Амністія 2017

Амністія-2016
 
7 вересня 2017 року набрав чинності Закон України від 22 грудня 2017 року № 1810-VIII (далі - Закон)

Амністія для учасників бойових дій, які захищали суверенітет і територіальну незалежність України

Відповідно до ст. 2 Закону під амністію підпадають особи, кримінальні справи стосовно яких розглянуті судами, але вироки стосовно них не набрали законної сили, а також особи, визнані винними у вчиненні злочину, що не є особливо тяжким злочином проти життя та здоров'я особи та не є діянням, передбаченим ч.ч. 2, 3 і 4 ст. 408 (озброєне дезертирство або за попередньою змовою групою осіб; дезертирство, у тому числі озброєнне, вчинене в умовах особливого періоду, воєнного стану або в бойовій обстановці), ст. 410 (викрадення військовослужбовцем зброї), ч. ч. 2, 3 і 4 ст. 411 (умисне знищення або пошкодження військового майна) Кримінального кодексу України (далі - ККУ), які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України, брали безпосередню участь в антитерористичній операції (далі - АТО), забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах АТО у період її проведення, отримали статус учасника бойових дій (крім осіб, до яких амністія не застосовується відповідно до законодавства України).

Крім того, звільняються від відбування покарання у виді тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовці (ст. 6 Закону):

а) засуджені за злочини невеликої та середньої тяжкості;

б) засуджені вперше за тяжкі злочини, якщо вони на день набрання чинності Законом відбули не менше половини призначеного строку основного покарання.

Амністування найбільш соціально вразливих та незахищених категорій засуджених

Згідно зі ст. 1 Закону звільняються від відбування покарання у виді позбавлення волі на певний строк та від інших покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, особи, визнані винними у вчиненні умисного злочину, який не є тяжким або особливо тяжким відповідно до ст. 12 ККУ, особи, визнані винними у вчиненні необережного злочину, який не є особливо тяжким відповідно до ст. 12 ККУ, а також особи, кримінальні справи стосовно яких за зазначеними злочинами розглянуті судами, але вироки стосовно них не набрали законної сили:

а) які на момент вчинення злочину були неповнолітніми;

б) жінки, вагітні на день набрання чинності Законом;

в) які на день набрання чинності Законом мають неповнолітніх дітей, дітей-інвалідів та/або повнолітніх сина, дочку, визнаних інвалідами;

г) які на день набрання чинності Законом в установленому порядку визнано інвалідами І, ІІ чи ІІІ групи, а також хворими на активну форму туберкульозу (диспансерні категорії 1-4), онкологічні захворювання (III, IV стадії за міжнародною класифікацією TNM), СНІД (III, IV клінічні стадії за класифікацією ВООЗ) та інші тяжкі хвороби, що перешкоджають відбуванню покарання та підпадають під визначення Переліку захворювань, які є підставою для подання до суду матеріалів про звільнення засуджених від подальшого відбування покарання, затвердженого у додатку 12 до Порядку організації надання медичної допомоги засудженим до позбавлення волі, затвердженого наказом Міністерства юстиції України, Міністерства охорони здоров'я України від 15 серпня 2014 року № 1348/5/572;

ґ) які на день набрання чинності Законом досягли пенсійного віку;

д) ветерани війни;

е) учасники ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та потерпілих внаслідок Чорнобильської катастрофи - особи, які підпадають під дію Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" та аналогічних законів інших держав - колишніх республік СРСР;

є) які на день набрання чинності Законом мають одного чи обох батьків, які досягли 70-річного віку або визнані інвалідами І групи, за умови, що в цих батьків немає інших працездатних дітей.

Також Закон звільняє від відбування покарання у виді позбавлення волі на певний строк та від інших покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, осіб:

- крім тих, які підлягають звільненню від відбування покарання на підставі ст. 1  Закону, засуджених за злочини, що не є тяжкими та особливо тяжкими та не поєднані з насильством, небезпечним для життя і здоров'я, якщо вони на день набрання чинності Законом відбули не менше 1/4 призначеного строку основного покарання  (ст. 3);

- крім тих, які підлягають звільненню від відбування покарання на підставі ст. 1  Закону, умисні злочини, за які законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк не більше 10 років, якщо на день набрання чинності Законом вони відбули не менше половини призначеного строку основного покарання (ст. 4);

- засуджених за злочини, вчинені з необережності, за які законом передбачено покарання менш суворе, ніж позбавлення волі на строк не більше 12 років, якщо на день набрання чинності Законом вони відбули не менше половини призначеного строку основного покарання, крім тих, які підлягають звільненню від відбування покарання на підставі ст.ст. 1-4  Закону (ст. 5).

Решті засуджених за неособливо тяжкі злочини, для яких закон не передбачає амністії, невідбуту частину покарання зменшать вдвічі (ст. 7 Закону).

Крім того, з місць обмеження волі звільнять засуджених, яким залишилося відбути покарання менше року (ст. 8 Закону).

Категорії засуджених, щодо яких амністія не застосовується

Ст. 9 Закону визначено категорії засуджених, до яких амністія не застосовується. Мова йде про осіб, які:

- після ухвалення вироку, але до повного відбуття покарання знову вчинили умисний злочин;

- засуджені за злочини, що спричинили загибель двох і більше осіб;

- засуджені за злочини проти основ національної безпеки України тощо.

Виконання Закону

Виконання Закону покладається на суди (ст. 10). Питання про застосування амністії суд вирішує за ініціативою особи, яка підтримує публічне обвинувачення в суді чи здійснює нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов'язаних з обмеженням особистої свободи громадян, органу або установи виконання покарань, а також за ініціативою обвинуваченого (підсудного) чи засудженого, їхніх захисників чи законних представників.

Клопотати про амністію щодо:

- осіб, звільнених від відбування покарання з випробуванням, та осіб, яких засуджено до покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, крім покарання у виді штрафу, має орган виконання покарань, який здійснює контроль за поведінкою засудженого, або за клопотанням самої особи, її захисника чи законного представника;

- осіб, яких засуджено до покарання у виді штрафу, якщо на день набрання чинності Законом це покарання не виконано, може сама особа, її захисник чи законний представник;

- засуджених, які перебувають в установах виконання покарань, - начальник установи, за погодженням із відповідною спостережною комісією або службою у справах дітей, або сам засуджений, його захисник чи законний представник, а щодо військовослужбовців, які тримаються в дисциплінарному батальйоні, - командування дисциплінарного батальйону, військової частини, начальник гарнізону, органи управління Військової служби правопорядку у Збройних Силах України або ж самі військовослужбовці, їх захисники чи законні представники. До подання додаються довідка про заохочення і стягнення, особова справа засудженого та інші документи, необхідні для вирішення питання про застосування амністії;

- осіб, стосовно яких судом ухвалені вироки, що не набрали законної сили, можуть самі особи, їх захисники чи законні представники.

Під час розгляду судами справ про застосування амністії участь прокурора в судовому засіданні є обов'язковою.

Закон набрав чинності з дня, наступного за днем його опублікування – 7 вересня 2017 року (опубліковано: "Голос України" від 06.08.2017 року № 163), і підлягає виконанню протягом трьох місяців.

Довідково:

Згідно з ч. 4 ст. 12 ККУ тяжким злочином є злочин, за який передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі не більше 25 000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (425 000 грн) або позбавлення волі на строк не більше 10 років.

Особливо тяжким злочином є злочин, за який передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі понад 25 000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, позбавлення волі на строк понад десять років або довічного позбавлення волі (ч. 5 ст. 12 ККУ).